Хотілося побувати в зимових Карпатах, особливо моєму знайомому калушанину Олегу. Саме він підбив мене на цю мандрівку. І хоч в мене як завжди, під кінець року купа незавершених справ, я на три дні махнув на них рукою, а також взяв на роботі відгул за власний рахунок. Сверблячка по горах пройтись одначе. 

План був таким. На скільки можливо раніше зустрічаємось у Франику, автобусом їдем до Ворохти, звідти наймаєм таксувку до Воронєнка, де і почнеться наш дводенний похід. До Воронєнка ми прибули в 11.00 як планували приватною автівкою. Відчувається вплив Буковеля на ціноутворення. Від Ворохти до Воронєнки 8 км, водій  запіяв 60 грн. Можна було посперечатись але зовсім не хотілось псувати  собі настрій на таку коротку мандрівку.

Перекус на станції і в 11.30 вирушаємо. Проходим трохи вздовж колії в напрямку Рахова до залізничного тунелю. З будиночка охорони вибіг вуйко і строгим перстом вказав куди нам дальше рухитись. Минаєм з ліва огорожу охоронної зони і прямуєм сільською дорогою. Снігу вже нападало досить а морозу ще не було. Ступаючи по свіжому снігу відчувалось під ним в'язке болото, так було поки не пройшли вирубку в лісі. Загалом орієнтуватись просто, до полонин під Кукулем веде грунтова дорога. Також на деревах часто зустрічаються вказівники.

 

Близько 14.00 вихдимо до полонини Буковина. Видно що влітку тут трудяться та відпочивають :) молоді місцеві. Фантазери та ентузіасти. Колиба прикрашена грибами трутовиками та чудернацько покрученим корінням. Всередині теж прикраси з коріння, місце для вогнища і так би мовити колиба в колибі - малесенька кімнатка. Але найграндіозніше це гуцульський стадіон з дерев'яним бодібілдінг-центром. 

 

Віхола затулила небо. Вагаємось. Йти чи залишатись на ночівлю тут. Забігаючи наперед скажу що ми ще не раз по дорозі вагались, колиб там досить велика кількість. І погода вагалась, закурити нас снігом чи сонечком посвітити. Зупинились на полонині Григорівка. Серед багатьох колиб Олег вибрав ту що мала комин. Є комин є п'єц. Є п'єц буде де напалити для затишку та тепла. Група будівель з колиби та хлівів мала вигляд як якийсь таун у якомусь вестерні. На вході у таке собі містечко навіть коро'ячий череп був прибитий. З рогами. І ще фіговина така наче як коней припинати перед салуном. Здавалось зараз із-за рогу вискочить крутий ковбой бабахкаючи наліво і направо з револьверів. Стоп! Які ковбої! Це ж Карпати! Черес, топірец і шмайсер.

Знову насувалась сніговиця тому ми пішли до лісу назбирати палива. Гіляки та гілячки покриті ледом, горіти ніяк не хотіли. Я спалив пару сухих трісок але не вдалось мені розпалити п'єц. Пропоную Олегу дьорнути по 100 коньяку і по спальниках, та він ніяк не міг змиритись з таким розкладом. Як так! Колиба є! В колибі п'єц є! Ми в колибі є! І шоб там ніц не горіло! Не порядок. І Олег зробив порядок. Я, гниляк, вже був у спальнику а Олег кочегарив до півночі.

 

 

 

Над Кукулем сходить сонце. Ми очікували, а матінка природа вранці нам подарувала хороший настрій своїми чудовими сонячними краєвидами. Ввечері через сніговицю  довкола була глуха сіра стіна,  а тепер ми побачили що з нашої колиби чудовий вид на Петрос. Трохи піднявшись до дороги нашим поглядам відкрилась вся Чорногора, закутана у перину білих хмар. Дійсно кажуть що з дороги на Кукул одні з найкращих карпатських краєвидів.

 

 

 

 

 

В лісі невеличка галявинка а на тій галявинці триангулятор. Ось так схована вершина Кукула. Ми сюди дійшли тільки на дванадцяту годину. Певна річ! Таки справді краєвиди заворожують і постійна робота фотоапаратом забирає часу. 

Потім ми ще з знайомими Олега та групою молодих людей зі Львова та Ів-Франківська посиділи з чайком і не тільки в колибі на полонині Лабєска. Вже після 16.00 ми вирушили і знову толочили болото аж до самої Ворохти. Маршрутка до Франківська, поїзд до Бурштина і в 3.00 я вже був в теплому ліжечку з масою приємних вражень.