МАНДРІВНИЙ АЛЬБОМ STEPA

Головна » Статті » Мої мандрівки » Мої мандрівки

Велосипедні мандрівки Україною. Полісся. Коростень.


Тин-дин! Есемеска прийшла! Т-а-а-а-к, хто там що там? Ага, від Світлани.
«Пропоную покататись у неділю десь якщо маєте вільний день»
Тин-дин! Це широко відкрились мої обидва ока. Може Світлана цю есемеску не мені адресувала? Не в той номер тицьнула? Адже де Світлана а де я. Київ та Бурштин якось зовсім не на сусідніх вулицях. Понад півтисячі км все ж таки. А може просто розіграти мене захотіла? Світлана полюбляє підколками розважатись. Дзвоню. Ні не жартує! Є у неї один вільний день, прогноз сонячної осінньої погоди і бажання десь проїхатись велосипедом просторами неньки України.
- А куди?
- А будь-куди, так щоб і нам і вам зручно було.
 

 
Пошуки місця відбувались при підтримці всемогутнього  Гугля за допомогою спеціального інструменту - куцої ковдри. Кожен з нас хотів ту ковдру поближче до себе перетягнути. Ковдру я не втримав і її стягнули аж в Коростень. Для мене АЖ, бо від Києва всього 150 км.  Культурну програму, тобто куди їхати велосипедом, де і що подивитись, складали Світлана з Сашком, тому я лиш поверхнево погуглив про місцевість і роздрукував собі шматок карти.

***
 
18 вересня, близько четвертоі години ранку я зійшов на перон вокзалу в Коростені. Понад три години ще чекати до прибуття решти учасників нашої покатухи. У величезній будівлі вокзалу нудилось кілька сонних пасажирів, тинялось троє нетверезих молодиків і один бомж, теж напідпитку, намагався з буфетчицею завести розмову про сущность битія.. Очі бомжа простежили траекторію переміщення стаканчика з гарячим шоколадом в руці буфетчиці і його каламутний погляд вперся в мене.
 
      -    Чоловічеа як ви ик дивитесь на сучость б…ик..ля?
      -    Вибачте, не зрозумів. Яка сучість?
      -    Як ви ик дивтесь на… на… на сущность битія?
 
Я вже збирався щось таке філософське сказанути як раптом бомж робить доповнення до своєї попередньої фрази:
 
      -   Крізь величину своїх діоптрій?
 
Оскільки я ношу окуляри, то мені ця фраза видалась відверто хамовитою, тому не розвиваючи довгих філософських трактатів, бомж був посланий
 Обрій поволі переливається з сірого у багряні тони. Невдовзі все набуло пастельного рожевого відтінку. Сходило сонце. Отак потягуючи гарячий шоколад і сидячи в першому ряду залу очікування, крізь величезне, як екран в кінотеатрі, вікно, я спостерігав народження нового дня. Не поспішаючи зібрав свого двоколісного коника і рушаю трохи прокотитись вулицями незнайомого мені досі міста.
В  Коростені  багато пам'ятників, монументів, меморіальних дощок і т.п. Більша кількість їх пов'язана з епохою СРСР. Одразу навпроти вокзалу пам'ятник зачинателям Всеукраїнського страйку залізничників. Меморіал воїнам Радянськоі армії, бюст Лукіяну Табукашвілі, пам'ятник Щорсу, кілька меморіальних дощок. Це все я побачив проїхавши тільки дві вулиці. Виїхав на широченну вулицю.  Шість смуг! І жодної автівки! Ну може надто ранній час і вихідний день. Мабудь спеціально для першотравневих парадів зробили.  Холоднувато.  За цими шістьма смугами парк ім. Островського. Пам’ятник Островському, обеліск воїнам-інтернаціоналістам, пам’ятник дерунам, «Разом назавжди» - не пам’ятник але оригінально, спецом для молодят сто%, пам’ятник древлянській княжні Малуші з сином  Володимиром, майбутнім Хрестителем Русі, пам’ятник древлянському князю Малу, скульптура Київської княгині Ольги на місці де вона прийняла хрещення, і місце зветься Купальня Ольги. А це все я побачив в парку. Така велика кількість памятників зумовлена напевне тим що на Коростеньщині величезні поклади граніту. В граніті з граніту видовбали і гранітом обклали.
 
 

 


 
  Час повертатись на вокзал, прибувають Світлана та Сашко. Б-р-р-р! Шо ж так холодно! 4°С  показує бортовий комп'ютер. Бреше мабудь.
  На пероні здалеку запримітив підстрибуючу Світлану.  Мабудь на радощах що мене побачила. А ні. Не на радощах. Підїхав ближче, бачу у неї босоніжки одіті поверх двох пар носків. Змерзла тому й підстрибувала. Значить не бреше бортовий компютер.
  Сашко ознайомив коротко з культурною програмою. Їдемо одразу по  маршруту, а місто оглянем після повернення. 30 км в один бік. Населені пункти: Шатрище, Немирівка, Барди, Межирічка. Найдальша крапка мандрівки - затоплений карєр за селом Межирічка. Все ґрунтівками і вздовж річки Уж, з відвідуванням закинутих гребель та будівель ГЕС.
 
 
 Після с. Шатрище їдемо ґрунтівками. Приємно так. Мяко. Тут всюди пісок. Дорогами переважно пісок добряче втрамбований і їдеться досить швидко, одне задоволення. Іноді траплялись ділянки розбитого піску. Велосипед носить, колеса грузнуть, передачами клацаєм і гребем пісками. Теж задоволення. В с. Немирівка звертаємо до покинутої ГЕС.



 

 
 

 
  Під самою греблею місцевий дідусь крошнею ловив дрібну рибку.
-         Дай боже здоровя!
-         Дякую! Дай боже й вам!
-         Як улов?
-         Та що там! – махнув рукою, - Отакі! – розвів пальці на 5 см. - А ви що з вудками?
-         Ні, ми подорожуємо.
-         Ну то варіть уху! Я рибки дам. А дьорнути щось маєте?
-         Ні, не маємо! – сміємось у відповідь.

  В с. Немирівка є памятний знак на місці загибелі князя Ігоря. Певна річ з граніту. Тут князя Ігоря підстерегли древляни. Вони не витримали його поборів. Прив’язали князя до двох зігнутих дерев і розірвали. За таку наругу княгиня Ольга спалила Іскоростень до тла в оригінальний спосіб. Наказала виловити якомога більше голубів та горобців, попривязувати до них щось тліюче і відпустити. Палали всі будівлі в місті.



  Після Немирівки в’їзджаємо в ліс де дорога проходить через річку але без моста чи кладки. Глибоко. З розгону не переїдеш. Роззуваємось, закочуємо штанята і форсуємо річечку босяка з велосипедами на плечах. Тільки но переправились як за нами пригуркотів на обвішаному вудками велосипеді чоловік. Він бігав краєм води - і хочеться на цей берег і нехочеться у воду лізти. Так покрутився туди-сюди, із заздрістю глянув на нас і покотив назад.


  Полісся. Ландшафт, для мене як западинця, досить незвичний. Поверхня рівна як стіл. Я навіть не помітив чи нам взагалі траплялись якісь підйоми чи спуски. Ліси переважно соснові, іноді березові. Часто зпід ґрунту виднілись наче лисини велетнів, величезні каменюки. Мабудь з хату розміром. І менші теж. Граніт чи базальт. Цікаво так. Незвично. Такі ж закруглені каміння лежать місцями по руслу і поміж них в’ється річка Уж. В селах багато хат із зруба.


 

  Зупиняємось. Знову дорога іде під воду. Цього разу це скоріше болото і ні в кого з нас не було бажання долати переправу в такий само спосіб як попередню, тому звертаємо на об’їзд. От тільки куди обїзджати не знаємо. Але обїзджаємо. Трохи вперед, трохи назад, трохи вліво, трохи вправо, трохи поблукали. Так у нашій мандрівці зявився ще один населений пункт, с. Купеч. Там місцевий чоловік дуже детально, аж занадто детально, розповів як нам правильно їхати, і ми розвернувшись на 180° покрутили туди звідки прикрутили. І десь знову не туди звернули. Тоді вже просто притримувались напрямку. Полями, травами по пояс, але таки вибрались до с. Барди. Знову бачимо в селі багато хаток із зруба. Можливо років сто хатинкам. Між с. Барди та с. Межирічка мали відвідати ще одну ГЕС. Нажаль проскочили. В густому лісі не помітили зарослої дороги. Ну і нехай. Одна закинута міні-ГЕС від іншої закинутої міні-ГЕС мабудь таки відрізняється але не настільки щоб гаяти час на повернення.




 

 
  В с. Межирічка русло р. Уж доволі широке. Береги в рідколіссі. У воді росте латаття. Дуже мені сподобалась картина. Захотілось трохи художником побути. Нажаль мольберта вдома забув. Ще в селі є старовинна деревяна Миколаївська церква. Зведена в 1772 році. І весело розмальована сучасними фарбами.
 Тепер до крайньої крапки нашого маршруту, до карєру, що розташований глибоко в лісі. Скажу що до карєру ми так і недоїхали. Коли  виїхали на широченну смугу розвозюканого піску, волочитись ним не було бажання, та й час вже підтискав. Зате вволю наганялись лісовими дорогами і стежками. Виїхали на асфальт і ним швидко пригнали в Коростень. А що? Поверхня ж рівна як стіл, тільки вкручуй. Середня швидкість на асфальті ставновила 25км/год.
В Коростені випили по літрі квасу. Після швидкого марш-кидка квас пішов як в сухий пісок. І ще трохи покатались парком.
 
 
 
 
 
 


 
  Все має початок і має кінець. І нашій мандрівці підходить кінець. Світлана з Сашком сіли в електричку до Києва а мені ще майже чотири години чекати свого потяга. Ще трохи покатався містом, склав велосипед і пішов дивитись захід сонця на широкому екрані вокзальних вікон.
 
***
 
Категорія: Мої мандрівки | Додав: step (19.09.2011)
Переглядів: 2079 | Коментарі: 5 | Рейтинг: 4.2/5
Всього коментарів: 4
1  
Ну ви молодці, класна подорож! Тільки про мене забули...

2  
Ми за тебе згадали але вже в мандрівці. Світлана згадала. Казала що було б добре повним складом, як на "500 км". Але прикинули що часу надто мало щоб тратити його на заміну підшипників в дорозі ))))) Жартую ))))Напівжартую.
Насправді сам не знаю як то ми за тебе забули. Треба буде спокутувати вину, наступного разу пропозиція буде всім ))) Тільки не знаю коли буде наступний раз )))

3  
Я все ж сподіваюся, що це не остання наша спільна мандрівка. А щодо байку... техніка вдосконалюється, думаю що не прийдеться затримувати вас у дорозі )))

4  
Я б тобі радив ставити шарики без сепаратора і відповідно більшу кількість. Поперше сепаратор з гівняного металу тому швидко стирається, по друге більша кілкість шариків дає більшу площу опори. Мало б катати дуже довго.

ПС. Готуйся наступного року до велопоходу через всю Україну:
http://bike.co.ua/index.php?task=show_blog_post&post_id=14678

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Категорії розділу

 
Наше опитування

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук