МАНДРІВНИЙ АЛЬБОМ STEPA

Головна » Статті » Мої мандрівки » Мої мандрівки

Великодній велопробіг.


Життя на імпульсі. Отак не планував нічого а щось штрикнуло, зібрався та й поїхав. Може цьому посприяла чудова великодня погода, а може те що купа вихідних і нікуди крім як бухати та обжиратись святковими яствами час не витратиш. А може все вкупі. Одим словом кинув у торбину кавалок шинки, хрін та паску і вдарив по педалях.  У червні має відбутись всеукраїнський велопробіг через всю Україну, від сходу до заходу і я маю намір прийняти у ньому участь. Бодай у якійсь його частині. Так склалось що частину маршруту запропонував я і її прийняли. Але треба ще комусь, хто вестиме через певну ділянку всіх, прокатати маршрут самому. Тому з вибором напряму мені довго мудрувати не довелось. 

Давній Галич

Дністер

Таке чудове місце відпочинку створено Галицьким національним природнім парком.

Гігантські меч та рало.

Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття.

Мимо проповзли Галич, Крилос, музей народної архітектури та побуту Прикарпаття. Проповзли бо вітер в харю, але все одно шпарю. Щоб не гаяти часу одразу курс на Духову криницю, звідки власне і почнеться некатана ще мною дорога. Зайшов у церковцю біля криниці, помолився за великдень, за родину й друзів. 

Церква-каплиця біля джерела Святого Духа.

Джерело Святого Духа.

Набравши з цілющого джерела в дорогу запас води,  рушаю в Єзупіль. Дорога від криниці до села це костотряс конкретний, зате селом рівний асфальт. От чим приваблюють другорядні автодороги, так це тим що ям і машин менше. Мабудь перше через друге. Коли планував маршрут для велопробігу то мало бути після с. Побережжя на с. Узин , далі лісовою дорогою до с. Вільшаниця.  В Побережжі місцеві відрадили їхати туди а краще через с. Стриганці, по асфальту. Я трохи з недовірою поставився до цього. Ні, не тому що вони буцімто мене дурили, вони були щирими, але де не можна проїхати автівкою то ровером запросто, навіть коли ровер їде на мені. Ну що ж, може і на краще, по асфальту приємніше і швидше, хоч і трохи в об"їзд. Зекономимо ще трохи часу. В лісі після с. Милування натрапив на пам"ятник переляканому солдату. А якщо серйозно то список загиблих чималий. Гаразд. Залишимо історикам та політикам розбиратись у тому кому який потрібен  пам"ятник.

Клацаючи передачами вибираєш оптимальну і вже не дуже напружує рельєф місцевості. Виїхав на гірку з гірки злетів з вітерцем. Ах! Погода чарівна. Вдалині, в просвіті хмар навіть Карпати видно. Але вітер в харю.

В с. Клубівці на кільцевій розвязці треба ліворуч, на Тернопільщину. Від кільця невеликий підйомчик. За тим підйомчиком безодня. Приблизно 3км прямої як струна траси в три смуги на довжелезному і досить крутому спуску. Ровер накатистий. Від повільного блимання шприх до свисту у вухах пройшло кільканадцять секунд. Я дивився тільки вперед на дорогу, намагаючись ще здалека запримітити ямки, якщо такі будуть. Слава богу траса хоч яйце коти, навіть не трясло. На велокомп глянув вже внизу, максимальна зафіксована швидкість 60 км/год. Велопробіг буде у зворотньому напрямку, тож всім доведеться помучитись при доланні підйому.

Проїзджаючи Остриню згадав що весіль тут кілька довелось фільмувати. А також  що тут один місцевий дідусь, великий патріот своєї держави, виклав з білих камінців, самотужки, такого тризуба, що його з космосу видно. З космосу я бачив, тобто в гуглмапс, а подивитись вживу  не міг, сонце хилилось до горизонту а я хотів переїхати Дністер.

Одразу за Нижнівським мостом праворуч відходить дорога. Вказівник на Коропець. При в"їзді в село Діброва бетонна стелла, стилізована під вєчний огонь, На ній напис - "Колгосп ім. Героя Радянського Союзу Ів. Дворського " В селі з одного боку хати з іншого невеликий лісок. Звернув у той лісок, перейшов потік, видряпався трохи догори щоб там знайти два, на підходящій відстані дерева, між якими розягну свій новий гамак. Вперше буду спати у гамаку. Комфортно. Ніженьки відпочивають...рученьки...спинаааа....иаааа...

Ранок. Сонечко. Пташки щебечуть "Христос воскрес" і певно дивуються що то за ідіот в свято на ровері кудись преться. Дорога в"ється вверх cерпантином. Після чергового повороту погляду відкривається безмежний яблуневий сад. Колгоспний. Дерева низькорослих сортів, мабудь клогосп був передовим в технологічному плані, принаймні сад точно. І його здається ще доглядають, бо акуратний. Ті які я бачив закинуті, вже давно на хащі перетворились. Величезний сад, близько кілометра в довжину. Якщо ще плодоносить то честь і хвала тому хто доглядає.

Ох! Коли вже цьому підйому кінець буде? Крутиш, крутиш а попереду наче хтось невидимий дорогу до себе тягне. Зате по-о-о-отім! 

Після тривалого й шаленого спуску поворот за яким смт. Коропець. Це видно по здоровенному, тлустому бетонному карпу, який над собою видув величезну бульку з написом "КОРОПЕЦЬ". Моя добра знайома, Іванка Сорочинська, керівник народного театрального колективу, творча людина, любить пожартувати, казала, що не правильно розшифровується скорочення смт. Це не селище міського типу, смт означає  село має тротуари. ))) Ну що ж, тротуари є в Коропці. А ще є шедевр совєтської архітектури, прикрашений скульптурами на фронтоні і навіть на даху, чуть не Петродворець, будинок культури. І звичайно як у будь-якому смт, що для тернопільщини характерно, є замок. Чи скоріше палац. Палац графа Бадені. Його будівництво завершили у 1906р. Кажуть граф був настільки багатим що не знав що ще можна витворити з оздобленням палацу.  Хотів підлоги викласти золотими. Але ж на монетах є герб, не гоже символ державний толочити. Тоді Бадені вирішує викласти золоті ребром та коли прикинув скільки їх треба то виявилось що не такий він вже й багатий. Аще кажуть що там була неймовірної розкоші овальна бальна зала, а над залою величезний акваріум. Також довкола палацу був величезний парк за яким доглядали кілька десятків садівників.

Якщо здалека, то вигляд у палацу пречудовий. Насправді він в аварійному стані. Знаходиться палац на території інтернату і його приміщення колись використовували. Там були бібліотека та музичний клас. Зараз закритий на реконструкцію але коштів на це нема. Се ля ві.

А ще в Коропці є церква св. Миколая. Оформлення ще не завершено, довкола ще багато всілякого будівельного реманенту. Проте це будівництво має історію. Почали будівництво церкви ще у 30-х роках ХХст. Прийшли совіти і на фундаменті церкви з"явився солдат радянської армії. В часи незалежності храм збудували а солдата залишили. Так вони зараз і співіснують.

Звертаю з Бучацької траси в с. Порохова, треба перевірити можливість скорочення Бучацької петлі у маршруті велопробігу. По карті видно тонку лінію грунтівки до с. Соколів, також маю нашвидку зроблений з гуглкарт опис типу "за церквою 90гр вліво, через 1,5 км вправо" і система навігації в смарті. От я вже в лісі, рухаюсь по дорозі в напрямку Соколова а ЖПС показує що я десь паралельно дорозі їду. Потім я здогадався чому. Дороги лісові такі розбиті що вже є купа паралельних об"їздів проблемних місць. В квітневому лісі гарно. Листя трав вже соковито-зелене а на деревах тільки пробивається.  Через це в лісі світло та приємно. Квіточки різні. А, треба зробити тут привал. Гамак між двох дерев і година відпочинку.

Вуличка в с. Порохова

Джерело в Пороховій

В Соколові стою на роздоріжжі і гадаю куди їхати? В Русилів до водоспадів чи в Скоморохи перевірити наявність моста через р. Стрипу. Часу тільки на один напрямок. Місцевий чоловік вирішив дилему - "Міст? Аяааакже! Єеее!" До с.Русилів  дорога пряма, правда без покриття. Вітер тепер попутний і 3 км подолав за 10 хв, тільки встигав лавірувати між камінням та ямами. 

Цитата з Вікіпедії: "Загальна довжина Русилівського потоку — близько 3 км, на ньому є 20 водоспадів висотою від 1,5 до 12 м і шириною 10-15 м, що утворюють великий каскад висотою близько 150 м. Красу водоспадів доповнюють вишнево-червоні та голубувато-зелені шари гірських порід на схилах, багатих чагарниковою і трав'янистою рослинністю. Подекуди над ущелиною нависають пористі гірські породи — вапнякові туфи. На них часто можна побачити відклади листків, знайти кістки тварин, які жили тут у далекому минулому."

Вертаючись звернув увагу на капличку, бо тепер дуже часто біля джерел встановлюють статую Богоматері. Так і є, джерело. Поповнив запас води і зворотній шлях, додому. Але іншими дорогами.

Старт  13.30 24.04.11  фініш 10.00  26.04.11  загально подолано 200 км.  Мапа мандрівки.

Категорія: Мої мандрівки | Додав: step (28.04.2011)
Переглядів: 713 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Категорії розділу

 
Наше опитування

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук